Несу до людини тривоги і біль свій,
Свій сумнів і радість і розчарування.
Та Бог, Всемогутній,Всевладний, Всесильний
Повинен стояти на першому плані.
До Господа клич- Він велике покаже;
Він милість і ласку покаже Свою;
Й покаже тобі навіть і недосяжне,
Якщо вознесеш ти молитву твою.
Чи ж є для Творця щось тяжке, неможливе?
Чи ж є якісь межі у діях Його?
Христос переміг все - і це лиш важливе
Для всього життя, для ходіння мого.
Лиш Бог дає сили і міцність народу,
Хто все у молитві Йому довіряє.
Не має ні сили, ні міці, ні плоду
Лиш той, хто життя по Христу не звіряє.
Ісус є дорога, то йдіть лише нею.
Лиш правду Христову ви завжди творіть,
Щоб гріх не ставав нам гіркою межею
І не заважав в нас Ісусові жить.
Хай всі почуття,бажання і дії,
Всі наші надії від Бога ідуть.
Тоді лиш отримаєш все ти просиме,
Коли Божим Сином наповниш всю суть.
Творцю не потрібні слова пишнозвучні,
І багатослів"я не треба Йому.
Молитва відверта у ціль свою влучить,
Хто серце усе довіряє Христу.
Тож Богу довіртесь немов малі діти.
син Божий нехай владарює в серцях
Й навчить, як належить, усі нас, молитись
І жить переможно, щоб зник всякий страх.
Сердечні слова прийми від нас,Боже,
Всю щиру подяку і нашу любов
За те, що для нас Ти зробити все можеш-
Ісус, наш Спаситель, весь гріх поборов!
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 3045 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.